Кав'ярня, тиха, затишна, чай, осіннє сонячне проміння сором'язливо зазирає до приміщення, підсвічуючи кружляючий пил.

Вона сидить біля вікна... сама. Пише. Дивно, але немає жодного ноутбука, планшета, телефона.

Є стік гарних листівок. Різні, але всі дуже гарні, ручної роботи.

На одній з них - фото дівчини в стилі початку двадцятого століття, на іншій - дерево, що символізує життя і плоди, на наступній - дерев'яна коляска з трояндами - мабуть, народилася дівчинка.

І кожна листівка - це історія, і в кожній є щось рідне й тепле, у кожній - любов.

Вона на мить відволікається, п'є чай, дивиться у вікно, але бачить вона не вулицю, не машини, не дерево.

Перед її очима обличчя тих людей, кому вона пише, якісь теплі й смішні історії, дитячі посмішки. Як вона красива в цей момент, ніжно посміхаючись, зігріваючи поглядом, відкидаючи волосся назад.

В цьому є щось чарівне - я вірю, що її життя стає довшим завдяки цим листам.

Так просто й мило - давно забутий спосіб сказати близьким, що вони важливі для нас.

Це наповнює навіть мене, яка сидить за три столики.

Пишіть листи, даруйте любов :).

Олена Яценко (С)